"Де цілували степ могили, ховаючи лице в траві..."

переклад з російської вірша Арсенія Тарковського

***

Де цілували степ могили,

Ховаючи лице в траві...

Де барабани дрібно били,

Іржали коні бойові...

Воли чумацькі круторогі

Брели під сонцем степовим...

І дим багать спливав потроху,

І ледь гірчив той сизий дим...

Де кам’яні дрімали баби -

Степів прадавній оберіг...

Вночі до них сповзались жаби,

Аби вклонитися до ніг...

Там пробирався до Азова

І я крізь вітер-суховій...

Таємну слухаючи мову,

Скорявся долі я своїй...

Топтав чебрець просторів рідних

І засинав у лободі...

І дарував натхнення світле

Григорію Сковороді...

Я гриз його благословенний,

Зчерствілий, кам’яний сухар...

Це він пізнав закон священний...

І тут пройшов раніш - мов цар...

Його тягла спокуса в сіті -

Мінялись маски й кольори...

А я любив принади світу -

На те дивився він згори...

Я був тоді малим хлопчиськом,

Що подив свій і не ховав:

Учителю вклонявся низько

За те, що велич показав...

А степ відкрив мені свободу,

Нестримний лет пташиних крил...

І ще - коріння мого роду,

І тим додав незмірно сил...

Тепер, коли вже зорі пізні

Осяяли мій битий шлях,

Ота палка пташина пісня

Дзвенить і досі в небесах!