Малюють зливи небо...
з рубрики / циклу «Тереотично»
Малюють зливи небо на полотнищах,
Туман їх водить ранком, ніби вождь.
Хто першим з нас погасить в серці вогнище,
Яке щодня нагадує про дощ?
Не все на світі вбито й розіп`ято,
Та почуття вже випили брехню.
Коли душа посаджена за ґрати,
Чи визнає Любов її вину?
Ми надто горді, щоб себе судити,
Ми надто юні слухатися стін.
Але, не вчившись, вміємо любити,
І, не взірвавшись, уникаєм мін.
Нові в нас очі. Слово в нас колишнє.
І гола правда тріпає крильми.
Ми - діти світла, темряви і тиші.
Осінні вишні і дощі зими.
