Ніч обіймає ранок
Тремтять дороги срібленим туманом,
Княгиня-зірка вказує шляхи...
Сьогодні прокидалась надто рано.
Десь ластівки сідали на дахи.
І ніч горнула ранок у обійми,
Заплакавши з розлуки за любов.
Тягнулися кордони через війни, -
Блакитна вись важка від молитов.
Беззбройні хмари билися за небо,
Зірки із криком падали вночі.
Горіли душі, ніби так і треба...
І ангели молились на плечі.
Весна стоїть, самотня і розгублена,
Соромиться проміння між дерев.
І перша впала зірка в снах загублена,
Найперша із холодних королев.