Твої слова я й досі бережу
Оті, що надіслав колись в конверті.
Хоч ми давно ступили за межу,
Де гасне день, де час – коханець смерті.
Ти лікував цілунками мій світ,
Ти розчиняв мене в своїх долонях.
Твоє «люблю», міцне, немов граніт,
Ритмічно пульсувало десь у скронях.
Ти обпікав очима мою ніч,
Сплітав волосся ніжними руками.
І був лиш подих, не було облич,
І стеля загоралася зірками.
Ми не пускали осінь на поріг,
Вона, натомість, плакала дощами.
І Жовтень безсоромно нас стеріг,
Ховаючи обличчя за кущами.
Коли я спала – ти писав листи,
Слова кипіли болем на папері.
Бо зблисне ранок – тобі треба йти,
Позачинявши в серці усі двері.
Роки біжать, як краплі дощові,
І ми давно не бралися за руки.
В шухляді кровоточать, мов живі,
Твої листи – синоніми розлуки.
