Коли тремтять під цвітом абрикоси
Коли тремтять під цвітом абрикоси,
Потужно струменіють до зірок,
Я вкотре вимагаю в себе: "Досить,
Життя ділить на кількість помилок!"
Я вимагаю в себе зупинитись,
Думки важезні скинути в траву,
Вдихнути весну, тишею напитись,
І зрозуміти, врешті, що живу.
Живу, як вмію, часто помиляюсь,
Люблю, боюсь, не знаю, куди йти,
Втрачаю віру, мрію, замикаюсь,
В собі будую затишні світи.
Живу й не знаю, як потрібно жити,
Здається, що усе роблю не так.
Якби ж хто міг мене цьому навчити,
Вказати напрям, хоч подати знак!
Нема нікого. Тиша й абрикоси,
Між віт блукають сонні ще джмелі.
І десь пташина віддано голосить,
Розтрушуючи весну по землі.
