Вечір малював тебе
Вечір твої змальовував вчора очі,
Зірка у небі сміялась сміхом твоїм.
Я передала той спогад загубленій ночі,
Я цю любов якось лісу іще заповім.
Там, за вікном, грала весна іще досить пізно.
Знову тепло розгубила на светрах зірок.
Знаєш, нагадую знову, що ми надто різні,
Що в цій любові занадто багато дірок.
Але цей вирок вже серце давно не спиняє,
Воно все терпить: і правду, і біль весь, і бруд.
Вітер дощі над весною тихенько ганяє,
Душі закохані знову чекають на суд...