Про Галку-давалку. Бувальщина
з рубрики / циклу «Солодка отрута кохання»
Уся общага її тягала.
Вона давала всім - на "раз".
І про подяку не питала -
такий тоді був дивний час...
У черзі хлопці нервували,
немов на іспиті тремтіли.
Бо вперше жінку впізнавали,
бо аж пашіли - так хотіли.
Ні, не була вона секс-бомба.
Таке собі сільске дівчисько.
Ні шарму там, ані апломбу.
Ніяка - здалеку чи зблизька.
Але була вона найкраща
для тих, хто знав її у ліжку...
Хтось скаже: "Сучка запропаща!"
А хлопці кланялись їй в ніжки.
І ось одного дня цю штучку
"клієнтів" група зустрічає -
пливе з курсантиком під ручку,
букетик з гордістю тримає.
Зареготали бурсаченькі:
" Дивись на цю шляхетну кралю!
Давай - до йолопа хутенько
та й скажем, що вона за Галя..."
Курсант морозиво купує,
а "пані", плачучи, благає:
" Не видавайте! Відпрацюю...", -
й букетом сльози прикриває.
"Зове він заміж... Зрозумійте!
Говорить, що кохає мене...
Ідіть куди-небудь, не стійте...
Тепер його я наречена..."
...Пройшли роки. Хрещатик, літо.
Іду, дивлюсь - вона! Впізнала...
"Він - генерал... Все добре... Діти...
Спасибі, що тоді змовчали..."
12.09.09р.
