Десь зривались на голос...

з рубрики / циклу «Тереотично»

Десь зривались на голос гудки, телефони й сирени.

Десь боліли годинники й бився в тривозі весь світ.

А отут, в мене в серці, на власній смертельній арені

Ти уперше промовив коротке й невинне "Привіт".

Що ж, привіт. Сотню років на тебе чекала.

Але ти, там, далеко, цього іще навіть не знав.

Мабуть, просто зірки десь не так в небесах пролітали,

Або ти просто Долю свою саме вчасно писав.

І тепер, коли серце і розум готові до залпу,

Коли небо й земля обривають на плечі дощі,

Я тримаю в руках ту єдину обірвану мапу,

У якій намальовані траси твоєї душі.

Хай зривається голос. Хай шум перекриє легені.

Я не впущу тривогу душі у наш втомлений світ.

Ти пробач, ці смертельні бої - не для мене.

Я лиш хочу почути хоч раз твоє тепле "привіт".