13.06.2017 03:10
Для дорослих (18+)18+
208 views
Rating 5 | 7 users
 © Борис Костинський

Вовк Галінський

З Миколою "Вовком" Галінським я познайомився в кінці вересня 1980-го року, коли доля закинула мене в ремонтно-будівельну бригаду Остерської ткацької фабрики ім. Крупської. Вовк відразу привернув до себе мою увагу колоритною зовнішністю затятого алкаша-доходяги. Через повну відсутність в роті зубів, у Колі були абсолютно запалі щоки. Його обличчя здавалося чорним через вічну триденну щетину і похмурий, тяжкий погляд. Прізвисько "Вовк" Микола заробив саме через цей вираз його очей. Але була і ще одна версія, чому Галінського прозвали на фабриці "Вовком" - він пив завжди поодинці. Всі знали, що Вовк приносить з собою на роботу пляшку дешевої "бормотухи" (тоді у наших краях великою популярністю користувався "біоміцин" - плодово-ягідне пійло "Біле міцне" по 1 рублю 6 копійок за півлітра) і прикопує її в затишному місці, щоб рази три-чотири за 8-ми годинну зміну навідатися туди і зробити пару жадібних ковтків "для бадьорості духу". Одного разу я прямо запитав у Колі - чому він п`є поодинці. Відповідь була чіткою: "Я шо, мільйонер, шоб когось пригощать?" Не погодитися з Миколиною логікою було не можна - всі його кревні при видачі зарплати, забирала бідолашна дружина-ткаля, яку з цієї самої причини Коля обзивав по всякому і постійно.

Не дивлячись на дику різницю в наших з Вовком Галінським соціальних і духовних рівнях, ми чудово знайшли з ним спільну мову. Як виявилося, в молодості він грав з моїм батьком у футбол і цей факт відразу зробив Миколу прихильним до мене. Але була і ще одна причина, по якій ми з Вовком досить нормально скентувалися - я з великим і непідробним інтересом слухав його байки, які, після дози "бульбео" зі схрону, Коля любив розповідати його беззубим, шамкаючим ротом. Не буду тут особливо зупинятися на Коліних історіях - це займе забагато місця, але згадаю зараз лише одну, яка дуже схвилювала мене. Це була розповідь про Миколину службу в армії. Вовк служив в кінці 50-х років в танковому з`єднанні, розквартированому в колишній Німецькій Демократичній Республіці. У той період в НДР трапилися серйозні народні хвилювання, які, само-собою, придушувалися силами "братньої" Радянської армії. Епізод, коли після повернення із завдання, Микола та його однополчани вичищали з траків і гусениць їхніх танків людське м`ясо, приголомшив мене страшенно. У той час такого я ще ні від кого і ніколи не чув...

Не можу не згадати і наше з Вовком завантаження вугілля в кочегарку фабричної общаги. Вовк, як я вже говорив, був доходяга і працювати з ним було просто любо-дорого - час його перекурів займав не менше третини від загального робочого часу. Я, як чесний комсомолець і дисциплінований товариш, постійно підганяв Вовка:

- Коля, щас майстер нагряне... Ти ж сам знаєш - він обіцяв нас перевірити особисто... Давай вже покидаємо трохи вуглинки в підвал...

- От на х*я ти про майстра згадав? Настрій спортив, бляха-муха... Ти той... Ти запам`ятай, хлопець: нехай працює залізна пила, зрозумів-ні?!

- Дак мені по хер, ти ж знаєш, але Дід Вова прихопить - буде сморід...

Нашого майстра звали Дідом Вовою через охайну борідку, що була в нього на обличчі. Крім цього, фейс Діда Вови прикрашали ще й окуляри з потужними лінзами для абсолютно короткозорої людини. Вова був відверто нетиповим будівельним майстром - інтелігент, схильний до нападів філософствування з приводу й без. Мій подальший досвід показав, що такі хлопці на реальних будовах просто не виживають, але бригада будівельників-ремонтників при Остерській ткацькій фабриці була так само далека від справжнього радянського будівництва, як земля від неба. Дідові Вові жилося на фабриці досить комфортно, особливо з огляду на те, що його тато в той час був начальником Остерського комунгоспу ...

Але я відволікся. Коротше, п`ять тонн вугілля, які ми зобов`язані були з Вовком закидати з вулиці у вікно підвальної кочегарки, ми мурижили два дні. Та справа тут зовсім не у вугіллі - під час цієї робітки трапився дуже цікавий епізод, про який я просто не можу не згадати. Одного з перекурів Вовк вирішив, що нам потрібно зайти в общагу (одноповерховий будинок, в якому до більшовицького перевороту був магазин якогось остерського купця) і погрітися, адже на вулиці був листопад і вже навіть трохи порошило сніжком... Ми зайшли в коридор общаги і прилаштувалися на стільцях біля "червоного куточка". Навпроти були двері чиєїсь кімнати. Не встигли ми з Вовком добряче всістися, як вельми дивні звуки долинули до нашого слуху. У той час я ще ніколи не дивився порнухи, але ці звуки були якраз такого типу. Коля схопився зі стільця і підкрався до дверей. Злодійкувато озирнувшись, Вовк акуратненько потягнув ручку на себе - двері виявилися не зачиненими. Вах! Який бенкет тіла був там, за дверима! Дівиця нявкала і схлипувала від задоволення, а мужик щось в унісон їй гарчав... Коля поманив мене пальцем: "Це Людка з Лутави (село в 10 км. від Остра, Б.К.), а мужик - відрядженний, наладчик, мати б його яті..." Я вставив моє недосвідчене око в щілину прочинених дверей і... Ов-ва! Видовище було дійсно забійним. Людка лежала на казенному залізному ліжку зовсім гола, її жірнуваті білі стегна височіли над лисуватим і пузатеньким мужиком, який шурував її, не знявши навіть піджака і не вийнявши з рота цигарки... Поруч з ліжком був стіл, на якому панувала, вже добряче спустошена, тарілка з відвареною картоплею, шматками сиро-копченої ковбаси зверху і моченеми помідорами по краях. Біля жрачки стояла майже допита пляшка горілки. Я відсахнувся від щілини з відчуттям причетності до чогось ганебного та мерзенного... Коля заіржав, затикаючи свій беззубий рот брудним кулаком:

- Шо, не бачив ще такого?

- Ну... Нє-а, якщо чесно...

- А ти не губися - завтра до Людки підійди у цеху та й домовся - вона і тобі дасть...

Перспектива побувати у Людкіному залізному ліжку якось не здалася мені радісною і я прорік:

- Чуєш, Коля, давай вугілля кидати, а то Дід Вова нагряне - буде проблема... Воно нам потрібно?..

Коля плюнув прямо на дошки общагівської долівки і пішов до виходу, бурмочучи під носа: "І дав же Бог комсомоліста у напарники... Стахановець, бля!"

На ткацькій фабриці я пропрацював до січня 1981-го року і без особливого жалю розрахувався звідти - з`явилася нагода отримати неважку робітку, від якої я ніяк не міг відмовитися...

Вовка Галінського я зустрів знову аж років через п`ять. Коля стояв біля входу до Остерської поліклініки, розташованої в той час в самому центрі міста. Я відразу зрозумів, що у Колі рак, бо його обличчя було не по-звичайному чорним, а смертельно-чорним. Його хирлявість стала вже просто дистрофічною, а погляд - не звично-похмурим, а потойбічним.

- Хворієш, Коля?

- Так, мати б його йоп! З онкології приїхав вчора... Рак шлунку, блять... Не можу їсти ні х*я... Отак от, Боря...

Я не знав, що сказати і промимрив щось типу "Може якось попустить..." Коля дивився собі під ноги... Я пом`явся і, потиснувши Коліну холодну та липкувату долоню, пішов далі.

Поховали Миколу "Вовка" Галінського зовсім скоро. Він залишився в моїй пам`яті, як незлий та своєрідний мужик... Не знаю чому, але Вовка і його смачні розповіді я згадую досить часто...



На цьому старому фото - прохідна Остерської ткацької фабрики ім. Н. К. Крупської



13.05.14р.


Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 09.07.2017 16:41  © ... => Тетяна Чорновіл 

Та дав би Господь, щоби Україна йшла уперед швидко та чітко! 

 09.07.2017 06:53  Тетяна Чорновіл => © 

Так, оговтаємось не скоро... Та я вірю, що Україна відродиться. Навернути назад нас уже не вдасться, як би ворогам цього не хотілося! 

 15.06.2017 12:56  © ... => Георгій Грищенко 

Щиро дякую, пане Георгію!  

 15.06.2017 07:26  Георгій Грищенко => © 

Гарно написано минуле. 

 14.06.2017 01:10  © ... => Панін Олександр Миколайович 

Дякую Вам, пане Олександре! 

 13.06.2017 14:52  Панін Олександр Мико... => © 

Гарно написано. Пізнавально. 

 13.06.2017 12:53  © ... => Тетяна Чорновіл 

Щиро вдячний Вам, пані Тетяно, за такий гарний відгук!

Що ж до Переяславської угоди, то ця подія поклала початок нищення України. І це нищення продовжується й нині. Боюся, що так само буде ще не один рік...

 13.06.2017 08:01  Тетяна Чорновіл => © 

Я зазвичай не читаю тут прозу, бо не маю на те часу, на жаль. Ваше болісне оповідання, як одне з винятків, сумом відгукнулося. Вам удалось описати, здавалося б, негативних "героїв" без зайвих звинувачень, навіть з теплотою...
Дочитала з цікавістю, відзначила вдале закінчення.
Нам, а то й дітям і внукам нашим, ще довго прийдеться вичухуватися з відголосків тих совкових бувальщин! (((
Не треба було пхатися в "братські обійми" в Переяславі! (((
Дякую за твір! 

Публікації автора Борис Костинський

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 1 | Знайдено: 4
Автор: Борис Костинський
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Проза життя;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;