Завиє вовк
Завиє вовк у лісі перед сном,
Його туга хмариною несеться.
Майбутній злак залишиться зерном,
Якщо цей вовк в людину обернеться.
На повний місяць вихлюпнув свій сум,
Свої образи, страх, переживання.
Скільки назавжди зачерствілих дум,
Перетворились від журби в мовчання.
Чим він страшний коли, як всі – живе,
Коли самі приходять в його лігво,
Людське уявлення, із остраху, криве,
А він під місяцем на цілу ніч застигне.
