Карбувались дні літа

з рубрики / циклу «Тереотично»

Карбувалися дні, як новітні мідні монети,

На асфальті шкварчало проміння згорілої спеки.

Темні колії й траси розклали свої тенета,

А на стіни бетонні сідали білі лелеки.

На розпечених хмарах і стертих дощах вище неба

Спочивали громи і співали своїм громовицям.

Тьмяні зорі жалілись на сонце чи знову на себе,

І казали, мовляв, кожен ранок - безжальна в`язниця.

Небо гралось у "тепло чи холодно" ранками знову,

Розплавляло машини, спиваючись кров`ю природи.

Вибирало для себе щоразу іншу обнову

І знаходило спрагло жадану в річках прохолоду.

І коли жарке літо зайшло щось вже надто далеко,

Що аж річка утратила гордість своїми мостами,

На асфальті шкварчало проміння згорілої спеки, -

Небеса заливали пожежу рясними дощами.