Чорна самота
Ліжко дерев`яне
В темному кутку,
В банці гілка в`яне
Білого бузку.
На столі світлина
Дівчини в садку,
На стіні картина –
Лебідь на ставку.
У вікно єдине
Вечір загляда,
Швидко все поглине
Чорна темнота.
Вікна засвітились,
Тільки тут пітьма,
Зорі заіскрились
Та усе дарма.
Ніч не посвітліла
Місяця нема,
Темнота вціліла,
У вікні пітьма.
Виплив місяць білий,
Блідо засвітив,
Світ цей занімілий
Ледве не збудив.
У вікно без світла
Тихо заглянув,
Обдививсь привітно
І застиг як був.
У малій квартирі
Долі хтось лежить,
Мо` спочив у мирі
Й в рай душа летить.
Хтось старий, самітній
Цей покинув світ
В день спекотний літній
Від хвороб і бід.
Через тиждень двері
Врешті хтось відкрив,
Лікар на папері
Написав, хто жив.
Що помер раптово
І що хворим був,
Це останнє слово
Мертвий не почув.
Він не міг сказати –
З`їла самота,
Звичная карати,
Ти ж-бо сирота.
Загорнули швидко,
Щоби не смердів,
Бо було всім бридко
Й не до добрих слів.
м. Київ, 23.07.03є.
