Спасибі за сонце
Спасибі за сонце. Я щиро закохуюсь в літо.
Триденні дощі, розмальована спека в лісах...
Я знову сміюся, я знов заговорю із вітром,
Який тихо скаже, чи жде мене втомлений птах.
Малюнки і стіни. Я думаю знову про книги.
Можливо, не пізно. Але не берусь за перо.
Я знов дозволяю собі залишати цю кригу,
Яка (в літню пору) болить у мені, як тавро.
У снах бачу море. У снах я не маю тривоги.
Усе так змішолось! Я знов не збагну, хто я є.
Я знов на вокзалі. Перони. Вагони. Дороги...
Якби ж то хоч знати, яке із цих міст не моє?!
