30.06.2017 14:03
для всіх
133
    
  1 | 1  
 © Маріанна

Війна

Війна.

Обпікає під сонцем палючим і злим, 

І згорають степи, 

Розриває вогонь небосхил.

Захід червоний

Останній для когось.

І вже не рахують імен

Тільки ріки солоні сліз

Не спинити і досі.

Війна.

Проорала глибокі сліди.

І долі розламані йдуть у майбутнє

Слідами кривавими, 

Що ще веде минуле

Через пекуче літо, 

Через літа.

Війна.

І слова замовкають.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 01.07.2017 03:40  Серго Сокольник => © 

З "мого" в темі, Маріанно
Війна
Подивись у холодні зіниці війни.
Що у них? Як побачиш- повік не забудеш.
Це безвиході сум, мов наліт сивини.
Це за рідними смуток, мов рана у грудях.
Це з товариша смертю відкритий секрет,
Що безсмертя скінчилось. Його вже не буде.
Шлях до Бога, позначений в зблисках ракет...
І стежина під ними... стежина в нікуди.
Що ти пишеш, коли ти цього не пізнав?
Не вдихав гнІйних ран той тампоновий смуток.
Ти в медроті в палатці сирій не лежав,
Усіма, навіть Богом самим позабутий.
Ні. Війна- це не вірш про веселе пиття.
Хоч воно й не без того. І Чарз*... І горілка...
І наказ... За наказом ти втратиш життя.
Чи відкупишся іншим. Війна ж бо оскільки...
Це печаль. Бо не знаєш ти долю свою.
І не скоро вертатись на отчі пороги...
І з губи, що її закусив у бою,
Смак солоний стікає. Твій смак перемоги.