Втікала у ніч
В огонь у долонях. Холодний білий вогонь.
Т енета зими загартовують душу улітку.
І тільки твій спогад торкнувся зболених скронь,
К оли небеса були схожі на зірвану квітку.
А потім... Боліло. Ну, що ж, так болітиме ще.
Л ітати не зможу. І крила розірвані зникнуть.
А бзаци життя заштампую холодним дощем,
Б ез тебе сміятися весело з іншими звикну.
Е дем. Мій Едем... Він був у найперших книжках.
З абарвлений в слово і витканий ниткою втоми.
Ц я ніч загубилась вже всоте у власних стежках,
І тихо ховалась від першого літнього грому.
Л ітак пробивався крізь темряву. Небо цвіло.
І тиша лишала мене серед ночі саму.
У зорях без люду так тепло і дивно було...
Н іч спокій давала...
І я забувала,
Ч ому.