Втікала у ніч

з рубрики / циклу «Акровірші»

В огонь у долонях. Холодний білий вогонь.

Т енета зими загартовують душу улітку.

І тільки твій спогад торкнувся зболених скронь,

К оли небеса були схожі на зірвану квітку.

А потім... Боліло. Ну, що ж, так болітиме ще.

Л ітати не зможу. І крила розірвані зникнуть.

А бзаци життя заштампую холодним дощем,

Б ез тебе сміятися весело з іншими звикну.

Е дем. Мій Едем... Він був у найперших книжках.

З абарвлений в слово і витканий ниткою втоми.

Ц я ніч загубилась вже всоте у власних стежках,

І тихо ховалась від першого літнього грому.

Л ітак пробивався крізь темряву. Небо цвіло.

І тиша лишала мене серед ночі саму.

У зорях без люду так тепло і дивно було...

Н іч спокій давала...

І я забувала,

Ч ому.