Зірки кохання
У міській суєті
Зустрів очі оті,
Що враз серце моє запалили:
Час немов зупинивсь,
А я німо дививсь –
Ти мені усміхалася мило.
Раптом все я збагнув –
Зірок в небі сягнув
І поклав їх в долоні Кохання.
А тобі я шептав,
Що ще так не кохав,
Що кохаю так вперше й востаннє!
Та в життя суєті
Ми усі не святі,
Спокушають нас гнів і образи.
Хтось з нас Зірку згасив,
Хтось комусь не простив –
Йде в дорогу розлуки одразу…
А ти слів не знайдеш
І повз мене пройдеш…
Та таки озирнешся – я знаю:
Хоч минають роки
Та Кохання зірки
В небі нашому не погасають!
Хай минають роки –
Не згасають зірки,
Оповиті у вірність і ласку.
То ж не хмарте життя,
Бережіть Почуття
І для себе самі творіть Казку!