Медом стікає сонце
з рубрики / циклу «Тому що люблю»
Літнє сонце стікає по стінах солодким медом,
Розмовляє з водою, ховає осінній сніг.
Нас давно розділило глибоке самотнє небо,
Яке нам ще іздавна стелило печаль до ніг.
І куди далі йти - не хотілося більш розбирати.
Все життя було тут, коло літа, на перших дощах.
Знову снилося море. І знову приснились Карпати,
Я шукала цю ж тугу в небесних синіх очах.
Та її не було. І для мене стиралась розлука,
Ніби вітер дмухнув і відчалили перші слова.
Я пізнала самотність. І для мене вона запорука,
Що не зраджу себе, що для себе я буду жива.
Літнє сонце стікає по стінах солодким медом,
Розмовляє з водою, ховає осінній сніг.
Нас давно розділило глибоке самотнє небо,
Яке нам ще іздавна стелило печаль до ніг...
