Тільки ти мене не покидай
- Ну ось, Барбосе, нікому ми з тобою не потрібні. Пішла від нас наша хазяйка... З кінцями пішла.
Тер`єр сидів на колінах у чоловіка, мружачи на нього очі й раз за разом відвертаючи морду від його спиртного подиху, який було чути навіть за декілька метрів. Але з колін не злізав.
Поруч з чоловіком, в скляній коробці автобусної зупинки, присіло дві жінки вже давно немолодого віку. Певний час вони говорили про щось своє, одним вухом підслуховуючи розмову чоловіка з псом, а потім почали його соромити.
- Подивись-но на цього нікчему! – Одна з них насмішливо ткнула пальцем.
- Точно тобі говорю - алкоголік. Пропив все до останньої краплини от від нього жінка й пішла.
- Не світ не зоря, а він вже п`яний сидить! І не соромно тобі? Правильно зробила, що пішла. Таку мерзоту терпіти ніхто не повинен.
Чоловік не відповідав і тільки мовчки дивився на дорогу, по якій густими пасмами плив вранішній туман.
Тільки-но одна з жінок відкрила уста, щоб вилити на чоловіка чергову порцію бруду, пес пригнув з колін і почав гавкотіти на них що є сил. Жінки, підскочивши від несподіванки, побігли геть із зупинки, ще довго й голосно проклинаючи хазяїна та його вірного пса.
Пробігши за ними з десяток метрів пес повернувся й знову вмостився на колінах чоловіка, все так же зневажливо мружачи на нього очі.
- Тільки ти мене не покидай, Барбосе. Бо не витримаю.
Пес, тихо заскавчавши, припав ближче до хазяїна, а той закутав його в свій старий чорний піджак.
Дружина від нього дійсно пішла. Місяць тому він похоронив її, після двох років боротьби з тяжкою хворобою.
