Битіє від Михаська
Купив сьогодні кавуна і на мене найшло одкровення.
Знаєте, яким плодом спокусив Змій Адама та Єву? Так! Кавуном!
От слухайте, як то діло було. Жив-був собі бог. Літав собі літав, і так його це все діло заманало, що вирішив він щось сотворити. Бо нічого ж не було! Він би й був радий сісти та подумати, що його таке зліпити, але, матері його ковінька, навіть сісти не було на що. Тому бог на скору руку зліпив землю, твердь. Подививсь він на те діло й вирішив, що для першого разу непогано. Сів ото він на твердь, посидів, подумав… Все одно якось безрадісно. І вирішив наш пан Саваоф(так бога звали, як що хто не знав) над землею зробити небо. На небо він хмари навісив, сонечко та зорі з місяцем. Сонечко світило вдень, а місяць з зорями вночі. Красиво. Гуляв собі наш всевишній по землі, і знов йому щось муляти стало. Чи то каменюка яка до капця втрапила, чи так ногу натер, але щось було не так. Подумалось пану богу, що ноги було б непогано помити. А чим їх мити, коли води нема? Ото сотворив наш всемогутній воду: наробив ручаїв, річечок, озер, морів та океанів, ну і Київське та Канівське водосховища. Напустив туди всіляких риб, молюсків, раків, водоростей різноманітних. По Дніпру пустив латаття, прикрасив береги вербами та очеретами. В Москву-ріку напустив дизентирії та кишечну паличку. Сів, значить, бог на березі Дніпра, опустив ноги в дніпрові води і мовив:
- Яке блаженство. Благословенна будь оця земля і оця ріка...
Подивився навкруг - верби на березі ростуть, а далі земля гола. Насіяв він трави різної, квітів польових, дерев різноманітних. А до того - звірину різну: косуль, оленів, зайців та кабанів. На ріки птиці різної: гусей, качок. Ну і так по лісах-лугах: сойок, сорок, соловейків. А в районі Москви комарів малярійних…
Хороше стало! Ліг бог на лузі горілиць, підклав руки під голову і дивиться на небо. Погода ясна, хмарки пливуть неквапно. Благодать. Аж в грудях защемило ото. І затяг всевишній:
- Ой, у лузі, лууузіііі та ще й при березіііі червона калинаааа...
Втер сльозу та й задумавсь знов. Ото все зробив: і землю, і небо, і сушу, і воду, і трави, і звірину з птахами, а побалакать нема з ким. Так щоб сісти ото, пісні заспівати… Ні треба щось робити. І сотворив бог по образу і подобію людину. І назвав її Адамом. Адам вийшов нівроку: і заспівать, і поговорить. Але коли багато балачок, то нема діла.
Тому насадив бог сад Едем і повелів Адаму там вправлятись. Дав йому сапу, граблі та лопату. Бо в саду і дерева, і кущі, і грядки награбані. Де бурячки прополоть, де картопельку підгорнуть. Адам якийсь час вправлявся, а потім і каже:
- Боже, я гарую як проклятий на тій картоплі з буряками, ні вихідних, ні свят, ні премії. Давай но мені помічницю якусь, шоб могла якогось борщу наварити та сто грам налити.
Бог почесав лисину, потім ріпицю, потім повторив процедуру в зворотньому порядку і зрозумів, що Адам таки правий. Поклав Адама долі, ввів в сон глибокий і шляхом хірургічно-містичних маніпуляцій сотворив Єву. Ото вже, я вам скажу, була молодиця. Вогонь! Борщі варила такі, що ложка стояла. Адам з богом по дві полив’яні миски наминали, очі б ще їли, але вже не лізло. А пампушки які… а пироги… За місяць отого кулінарного раювання, на Адама вже ні одна вишиванка не налазила, добре хоч, що на шаровари мануфактури не пожалів. Божа одежина якось теж несолідно куйовдилась на пузі, так що коліна було видно(боги тоді ходили в рясах, а штани в богів тоді не в моді були). Сіли якось Адам з богом на призьбі скрутили по самокрутці й замислились.
- Чуєш, боже? Тре на дієту якусь сідать, бо я вже чоботи через пузо зняти не можу…
- Та да… - відповів бог, дивлячись на свої голі коліна. - Клята баба розгодувала так, що страшне...
Порішили вони, що раціон треба мінять.
Трохи не забув. Було місце, куди бог забороняв ходити, а особливо - щось там рвати та їсти. Але було б сказано. Єва, після претензій чоловічої половини Едему через раціон, ходила і ламала голову, що б тим клятим гицелякам приготувати, щоб їх вже вдавило. Ото попади їй хто тоді до рук, то такого б дусту надавала, що і в гузні затенькало б.
- Трясця вашій матері, щоб в вас на сраці чиряк вискочив і ви місяць сісти не змогли! - батькувала бога та Адама Єва. - Щоб на вас срачка напала. Щоб вам москаль вошивий приснився!
- А прівєт, красна дєвіца!
- В мавпи срака тобі красна дєвіца! - спересердя відповіла Єва. - Це хто тут голос подає?
- Ето я Змєй лукавий.
- Шо тобі треба, Змій плюгавий?
- Ну зачєм же плюгавий? - невдоволено мовив Змій. - Слихал я, шо проблєма у тєбя с рационом? Могу помочь, єслі пожелаєш.
- І чим ти мені поможеш, глистувата твоя порода?
- А вот чєм. Єсть мєсто, гдє растут плоди нізкокалорійниє і вкусниє. Вкушай сєбє і готовіть нічіво не нада.
- І де ж ті плоди, короста ти облізла?
- Ой, ну хватіт обзивацца! Євушка, мєсто то ізвєстноє. Просто бог хочєт, что би ви вкаливалі на огородє, вот і запрєтіл вам єсть с тєх грядок. А так сорвьош пару плодов, і Адама накорміш, і сама наєшся. А вкаливать на грядках нє надо. Можно і в спа-салон пойті, ілі на солнишкє понєжится…
- Брешеш мабуть… - непевно мовила Єва.
- Да вот тє крєст! Вєк волі нє відать!
Піддалася Єва на вмовляння Змія і зірвала плід. До слова, місце те було десь в районі Херсонщини. Тож зірвала Єва той плід і вирішила попробувать для початку сама. Тріснула тим плодом об коліно, а плід - навпіл. Плід з середини як жаром палає, а пахне… Взяла Єва шматок червоної м’якоті до рота і пропала… Потім ще шматок і ще… Подумалось, що не збрехав таки Змій. Швиденько збігала та зірвала ще й для Адама один. А місце те, не те що окремо було, а так, для порядку огороджене низенькою плетеною огорожею. Тому добувати ті плоди було не складно.
Принесла Єва Адамові плід, розбила об коліно й дала попробувать. В Адама аж сльози від насолоди пішли. Розказала йому все Єва, і про Змія, і про те, що бог екплуататор, і про плоди. Адам спочатку перелякався, навіть загнув матюка, але потім заспокоївся і подумав, що Єва таки права. І поки бог спочивав після трудів праведних, Адам з Євою молотили заборонені плоди, аж гай шумів. Та було одне але… Побічний ефект. Після плодів тих дуже до вітру хотілося. Тому поки бог спочивав, неслухняні люди встигли засцяти увесь Едемський сад. І коли раніше в ньому домінували аромати квітів, то зараз смерділо сцяклинами так, що аж богові стало очі різати. Покрутився він покрутився - смердить. Скрізь смердить. Зліз всевишній з хмари і кинувся до саду.
- Адаме, бісів сину! Ану де ти там? Чого від саду смердить, як від туалету, що під одеською мерією?!!!
Адам як раз обсцикав черговий кущ:
- Господи, не гнівайся. Ми ж з тобою говорили, що треба сідати на дієту. От Єва і принесла плід з того місця, куди ти заборонив нам ходити. Плоди там і справді низькокалорійні, я вже на п’ять кіло схуд. Але від них так сцяти хочеться - що страшне…
- Ах ви ж сучі діти! Я ж вас просив!
Розсердився бог, і забрав той сад собі на небеса, а Адама з Євою лишив на землі. Разом з тими плодами.
- І що тепер робитимемо? - розгублено запитала Єва.
- Не кавкай! - спересердя відповів Адам.
А плід отой через це і назвали кавуном. Потім Адам подумав та придумав каналізацію і ватерклозет, але з богом вони так і не помирились.
Отаке воно битіє. І нині, і прісно, і на віки вічні! Амінь.
>м. Одеса, 26.07.2017р.
