Можливо
Хоч літо довкола, в душі в же давно пізня осінь.
То смуток дощить, а то злість вітром віти ламає.
Так важко бува, що не раз вже волав в небо: “Досить!”
Й щоразу від того, хоч боляче, та відпускає.
І досі я вірю в химеру, що є справедливість.
І досі її я в реалі ні разу не бачив.
Любов, справедливість… Ну може добро ще та милість…
Це ряд фантастичних в цілому для мене означень…
Деруся крізь терня. Для чого, от чесно, не знаю.
Можливо то совість моя трохи зліша за інші.
Можливо не здамся, а просто банально зламаюсь…
І скнітиму вік я в крикливій й до болю пронизливій тиші...
м.Одеса, 25.07.2017р.
