Я відступав із городів,
Із сіл і хуторів,
Між вигнутих гірських хребтів
Спокою не узрів.
Кружляв лиш яструб в вишині,
Немов над мертвецем,
Тут місць під місяцем мені
Нема, кінець кінцем.
Та повеління яструбів
Я зрозуміти встиг,
Бо вже набачився гробів
У сховках кам’яних.
Той, хто минає Дантів ад,
Відчує в мить біди,
Як важко вирватись назад,
Коли ввійшов туди.
Крізь лабіринт гірських порід,
Що мріє в вишині,
Лиш Аріадни нитка з бід
Укаже путь мені
До рідних склепів, в сад весни,
На теплий чорнозем,
Куди ілюзії та сни
Усі ми принесем.
_
Я отступал из городов,
Из деревень и сел,
Средь горных выгнутых хребтов
Покоя не нашел.
Здесь ястреб кружит надо мной,
Как будто я – мертвец,
Мне места будто под луной
Не стало наконец.
И повеленье ястребов
Не удивит меня,
Я столько видел здесь гробов,
Закопанных в камнях.
Тот, кто проходит Дантов ад,
Тот помнит хорошо,
Как трудно выбраться назад,
Кто раз туда вошел.
Сквозь этот горный лабиринт
В закатном свете дня
Протянет Ариадна нить
И выведет меня
К родным могилам, в сад весны,
На теплый чернозем,
Куда миражи, грезы, сны
Мы оба принесем.
