Мій любий, коханий, моя ти надіє!
Життя в нас з тобою як казка, як мрія,
Як сон, що ні з того ні з сього насниться:
Неначе я в тебе троянда в петлиці.
А ще, як помріяти матиму змогу,
Тобі я зорею осяю дорогу…
Та мрій чи не мрій – зараз зорі не модні.
На кухні каструля я в тебе сьогодні
Тож швидше до справи, не треба баритись!
П‘ять літрів борщу в мені має зваритись,
Щоб ти, як довершений сварок мастак,
Весь вечір бурчав: – У борщі щось не так!
Все далі верчусь, як у колесі білка:
Я вже ополоник, виделка, тарілка…
Серветка, пательня, із кавою чашка,
Чарчина, в яку ти задихався важко…
Хотіла на мить лише пташкою стати,
Та де там! Я віник! Пора замітати!
Красунею стала, як в тому романі,
Але ти не бачиш, заснув на дивані.
А згодом, як в хаті набридло товктися,
Ти раптом ”на пиво” надумав пройтися.
За північ? Ще й п‘яний? Хоч лоб твій і жалко,
Та вже вибачай, бо в цю мить я – качалка!
.gif "{#}")
