28
Я вірую, а ніч густа та чорна,
немає грані між небом і землею,
ще крок, і зависаю над безоднею,
та почуття - омана, ось вона, земля.
Ще мить і розпанахають завісу
гарячі гейзери з безодні переляку
і спалах блискавки візьме собі смереку,
щоб не блукати в первозданній темноті.
І може вогник, той, приреченої плоті
підпалить світ сотворений страхами,
навіяний печалями й думками
про неминучість вічності в нікчемному житті.
