Єрихон
Крізь нетрі колючих думок
дорогами, терном порослими
у сутінках, зморений жалем
слова як каміння кидаю у темряву:
- Де Ти Господи?
І забуті молитви бабусь малограмотних
зринають з пітьми світлячками тендітними:
- Не буди - те, що спить у глибинах твоєї душі.
Хай дозріє спасеніє. Бог з тобою дитя...
Я один у чужому, незнайомому місті.
Мовчпння зводить стіни,
Я ж вагіднію криком
юродивого, божевільного звіра.
Зупиняю поглядом велич статуй
і бетонних споруд.
Навігатор, спокіний, як вічність:
- Повертайте ліворуч...
- Триста метрів...
- Рух по колу, третій виїзд...
Не зупиняйся.
- Виїзд на автостраду...
Обмеженя зняті.
Кричи.