08.08.2017 13:07
для всіх
159
    
  1 | 1  
 © Георгій Грищенко

Уява

Уявляємо те, що не бачимо, 

Та бажаємо щоби було, 

Ми зусиллями шлях свій позначимо, 

Щоб уявне у світ наш прийшло.


Хоч зусилля свої прикладаємо, 

Та уява все ж більша за них, 

Тож її не завжди досягаємо

У турботах щоденних земних.


Без уяви ми жити не можемо, 

Ми без неї тваринам брати, 

Мо` колись-то зусилля примножимо

Й закрокуємо геть з темноти.


Бо уява – прожектор для розуму, 

Що бреде в темноті незнання, 

Це як чоботи бідному босому, 

Що іде по ріллі навмання.



м. Київ, 29.10.03.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 12.08.2017 08:12  Тетяна Чорновіл => © 

Світ такий, яким його нам намалювала уява.))
А порівняння з чобітьми для бідняка дуже влучне!!!
Колись жила в селі мого народження баба Шклярка (та хіба вона одна!), повз нашу хату йшла до церкви боса, а чоботи зв"язані на ломаці через плече несла. Казали, що перед церквою вступала в них і стояла в церкві взута, а тоді виходила, знов роззувалась і і гайда боса додому! :))))))))
Бибачте за багатослівний коментар не по темі! Просто згадалась баба, що до снігів чалапала босою по селі ))))

 09.08.2017 12:57  Серго Сокольник => © 

..як же вірші писать без уяви?)