Нічний експрес/розбавлене еспресо

з рубрики / циклу «Тереотично»

Я знову тікаю й кудись добираюсь експресом,

Зірки розмовляють й кудись розлітаються мишами,

Ковтаю ці дні, наче пробую вперше еспресо:

Без цурку, без осені, трохи розбавлене тишею.

За вічністю бігати знову я надто утомлена;

Любов розбивати мені вистачає і в книгах.

Чомусь тільки ніч пребита, притихла і зломлена.

Чомусь тільки в мене під каву всередині крига.

Думки забуваю. І сни забуваю. Щоразу.

До першого вірша я знову втрачатиму спокій.

Експрес пробігає повз вимиту зливою трасу,

І в неба сьогодні аж надто вже очі глибокі.

Я знову тікаю: висотки ці тиснуть, як пресом.

Земля задихнулась асфальтом, бетоном й мостами.

Ковтаю ці дні, наче пробую свіже еспресо:

Без цукру; розбавлене трохи оцими дощами.