Взавтра осінь
з рубрики / циклу «ми»
Зажурилося небо за літом і плаче
Стікаючи в землю прозорим дощем.
Ранок ще теплий, і коник ще скаче,
Та разом з туманом вкрадається щем.
Скоріше кружляють пожовклі листочки
Блукають дворами, цілуючи пил.
Наповнюють вірші тужні рядочки
Та тільки зірки не лишають свій схил.
Виходять на небо, неначе на ниву
Наповнюють світлом враз безліч очей.
Підморгують щиро, навіть грайливо
Фарбуючи синім темність ночей.
І день вже коротше, мов врізана скиба,
І сонях не жовтий а чорний уже.
Наживку не їсть наїжена риба,
Волоський горіх залишивсь в негліже.
Холодну росу зранку злиже серпанок
Розмову із травами тихо веде.
Нині ще літо, а взавтра на ранок
У наше життя нова осінь прийде.
