Я вже забула, як воно — мовчати...
Стоять лани у небесах на чатах,
Горять зірки смиренно над людьми.
Я вже забула, як воно — мовчати...
Блакитне слово стерлося крильми.
Палають хмари. Знову неспокійно.
Часи такі, що ворог — півбіди.
Стихають села у нічних обіймах,
І чорний місяць лине до води.
Зітхає осінь пізньої години,
І небо чисте порохом знялось...
Чи є сьогодні хоч одна людина,
В якої серце кригою взялось?
