Я той, хто розбиває дзеркала.
Я це роблю без жодних заборон.
Бо людям – зась! То є лиха прикмета,
Вони дзеркал бояться більше смерті.
А що мені? Черговий забобон.
Перед собою дзеркало поклав –
І павутина поповзла дрібна,
Бо вже воно набралось стільки вражень,
Фальшивих, мстивих, злісних відображень,
Що кришить скло їх думка руйнівна.
Які смішні! Боятись, власне, слід
Гримас потворних, поки ще ціле
Те дзеркало. І можна ще поправить
Думки, бажання, наміри і справи,
Душити лихо, поки ще мале.
А що мені? Дзеркал холодний лід
Вбирає всю енергію лиця
І дзеркало саме по собі гине –
Пускає непомітну павутину.
Я ж просто все доводжу до кінця.
Дрогобич, 25.04.2011
