Вітрові
з рубрики / циклу «Душа Повітрулі»
Я люблю твій голос осінньої ночі,
Хоч ти і пішов, не сказавши: прощай.
Я часто дивлюся в задимлені очі
І п`ю з твоїх подихів липовий чай.
Ти тут, ти десь поряд. Я чую вустами
Твій шепіт з далеких мінливих лісів.
Я вічно боюсь, що як в горах постану,
Я тільки твоїх там побачу братів.
І дощ не втомився на пагорби лити,
Як небо торкнулось цілунком вогнів.
Ти знову вертався до вичерпних митей,
Горнувся до втоми прокурених днів.
У тебе в душі вже на трошечки зимно,
Як жаль, що цей холод торкнувся очей..
І тільки твій голос ще досі невпинно
Я люблю у стінах осінніх ночей.
