Крила
Небом моїм особистим стань,
Може даремно зреклася крил?
Рій із думок та складних запитань.
З докором дивиться втрачений Небосхил.
Шляхом плетусь уперше і навмання,
В пошуках того що зменшити зможе біль.
Стань мені латами, ніби моя броня.
Та тверезію... Зникне любовний хміль?
Болі фантомні, сниться ночами пух,
Ніби я вдома і хмари кудись пливуть.
Норов упертий, шалений бунтарський дух,
Довго на хмарах істоти такі не живуть...
Небом моїм особистим стань,
Твої обійми замість вчорашніх крил.
Вартим тривог, зречень моїх, блукань.
Все зрозуміє, пробачить тоді Небосхил...
Київ, 02.11.2016
