Лють витонченого кохання
Містична замальовка
Переповнений нічний ресторан,
Неначе Долі Ятаган...
Вільний
Лише столик у кутку,
У затишному
Закутку.
Завжди палають
Свічки,
Зігрівають
Поверхню
У ресторані
На “стріт” якийсь,
Чи “авеню”...
Ті, що його замовили,
З`являються не часто.
Ось вони -
Чотири Красуні.
Створіння не цього світу,
Нікому, ніколи
Не складають звіту.
Мовчки сідають,
Замовляють лише
Брунатне вино,
Не торкаються якого,
Бояться присмаку їдкого?
З кавалерів
Не наближається
Жоден...
Серед гомону,
Музики
В`ються
Ледь вловимі думки...
“Сьогодні —
лови,
Де здобич, дівчата?
Де чорні вуса і чорні
брови?”
“Ось, здається,
Цей офіцер,
молодесенький,
Він мій,
любесенький!”
Поглинула Красуня душу молоду,
А згодом знайшлася здобич
Для усіх -
І для порядних, і для безпутних.
Жінки зникають,
Вільно пливуть у тисняві,
Розчиняються
У нічній темряві...
Вони набули неймовірної
Краси.
Щоки бліді
Вкрив рум`янець
Густий.
Невідомо коли Мисливиці
З`являться знову
Спокушати долю бубнову.
Красені
Швидко постарішають
І через кілька днів
Зруйнуються вщент
(Такий у злочинного
Кохання
Лютий Акцент!),
Розсиплються порохом
З останнім
Замріяним подихом.
Столик
Чекає у кутку,
Проголошує німий,
Звабливий заклик...
Лови
тривають...
Буяє нечистого Кохання
Лють.
