21.11.2017 09:08
для всіх
121
    
  1 | 1  
 © Олександра

Завіса

Кричати без сенсу. Мене вже ніхто не почує. 

Виходжу на сцену. Спектакль. Завіса. Антракт.  

Мій розум байдужий - він більше ніщо не збудує,  

Немов тільки вчора я склала із груднем конктракт.  


Актори розбіглись. Лишились одні лише маски... 

Але навіть їх одягнути не маю вже сил. 

Є ще одна роль. Я можу зіграти Поразку,  

Щоб потім дивитись на жменю обвуглених крил. 


Не знаю, навіщо. Не плачу - і вже перемога.  

Не ходжу до лісу вночі - і мій розум ясний.  

Я більше не вірю, що десь ще знайдеться дорога,  

Яка проведе мене в чисті з наївності сни. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!