Переспів з Лопе де Вега
За поцілунок вимагаєш ти сонета.
Не жарт придумати чотирнадцять рядків,
з двох рим аж дві строфи? Відказує Лілета:
«А поцілунок мій – даремно захотів?»
Чотири є рядки, лишилось три куплети.
О добрий Аполлон! прекрасніший з богів,
допоможи, пошли натхнення для поета!
Ще є строфа! Вперед, до рідних берегів!
Ось вже стомився я! О мука, о досада!
Та Ліли поцілунку близька вже принада
і бог мене почув! Готовий ще терцет!
Іще один – і все! римую до упаду!
Ось! Майже вже кінець!.. О радість, о відрада!
Мій, Ліло, поцілунок, а тобі – сонет!
