Небо виходило з берегів
Сонце втікало у білий п`ємонт,
День у безодні своїй прогорів...
Зникла межа, загубивсь горизонт -
Небо виходило із берегів!
Небо трималось на рівні землі,
Світло ховало, мов втомлений цвіт...
Тишею в ніжній закоханій млі
Ніби туман, малювало весь світ.
Тепло світилось вечірній зорі,
Знову приймало в обійми гостей...
І тільки пташка
Якась
Угорі
Бачила небо
Крізь призму людей.
