У батька взимку
поемка
Щось відбувалося зі мною:
якщо задумаюсь порою,
то незнайомі та різкі
з`являлись в голові думки.
Хотілося щось десь зламати,
чи порадіти, що вже хати
в сусіда звечора нема,
а почалася вже зима.
Але стоїть сусідська хата…
Он він, здоровий та багатий
опецьок, відкидає сніг
ще й посміхається мені.
Піду до церкви помолюся,
бо сам собі чужим здаюся,
а то боюся, сам не свій –
ще викине щось «цей чужий»…
Зима в селі – красиве дійство:
упало з неба чародійство
і білий килим за селом
і скоро «ніч перед Різдвом».
Чи непомітно Куць вселився
і треба звати екзорциста,
але найкращий екзорцист
для мене – поле й взимку ліс.
Згадав як вчора до світання
поперся сам на полювання
на холод з хати і тепла…
Ще та історія була.
***
Завиває в полі вітер,
тільки з ніг ще не збива.
На північному пів світі
починається зима.
Вже давно покінчив з листям листопад
і трави гірчить зів’ялий аромат.
Ще не в’ється сніг на вітрі
та дзвенить уже земля.
На морозному повітрі
мерзне грудкою рілля.
За болотом в далині темніє ліс
в білих розчерках оголених беріз.
Перейду через болотце –
та стежини не знайти:
вкрилось хвильками віконце
незамерзлої води.
Обійду по краю, де верби гілки:
там безпечніше і вітер не такий.
Полювання це не жарти
та сміється з мене звір,
бо погода усі карти
сплутала наперекір:
лиса, зайця – не знайду без снігу слід,
задощило – все в житті не так, як слід…
Примощуся під скирто́ю,
закопаюся в кубло.
І думки візьму з собою,
щоб cамотньо не було.
Вип’ю чарку, сало хлібом закушу,
духів снігу на вечірку запрошу.
Цілий день чекав на мить цю –
ось нарешті вже сніжить.
Заряджу свою рушницю:
якщо доля пробіжить –
вцілю в неї, є таке передчуття…
Над трофеєм поміркую про життя.
***
Але сьогодні, подивився –
усе, як в Пушкіна: іскриться
під сонцем сріблом перший сніг,
що вже набився за поріг.
Можливо, завірюха злилась,
над хатою імла носилась –
не знаю – промайнуло повз,
як з полювання ледь приповз.
Тож треба братись до лопати,
з подвір`я сніг поприбирати,
втоптати стежку так як слід –
нехай не либиться сусід.
І батькові якась підмога,
як танутиме, вся волога
тектиме в льох і за сарай
– «Начаклував, тож прибирай» –
це – батько. Ніде правди діти,
далеко важко вже ходити,
а в ліс чи в поле чаклувать –
це вам не ліки торгувать.
Меліса, терен, материнка,
настій горіха, чай барвінка –
рослини в нашій стороні
у нього – ліки помічні.
І йдуть до нього звідусюди
знайомі й незнайомі люди
поміг – хто й зовсім без надій,
і цим пишається старий.
…При ділі батько, слава Богу,
а на світанку вже в дорогу.
І «цей чужий» кудись пропав
і в Луцьку маю повно справ…