Мати
Матері його ковінька
У кутку стояла,
На синка ж напали ліньки
Мати хоч й прохала:
- Синку, встань, подай ковіньку,
Я в кутку забула,
Десь забила так колінку,
Ледве капці взула.
Мати довго шкутильгала
До кутка від ліжка,
Долю тихо проклинала,
Що вона калічка.
Що ледачим син удався,
Матері не годить,
Батько закордон подався,
Єврів мо` заробить.
Та довгенько щось не пише,
Як він там працює,
Та невже сім`ю залише,
Серце лихо чує.
Бідна мати і не знає –
Чоловіка вбито,
Потихеньку шкутильгає,
Порає все чисто.
І у хаті й на городі,
Про синочка дбає,
Лінуватися їй годі,
Вихідних не знає.
Із ковінькою працює,
З нею всюди ходить,
А недоленька лютує,
Та земелька родить.
м. Київ, 11.06.04.
