На небесні лани неозорі...

з рубрики / циклу «НОКТЮРНИ»

Ніч сипнула замріяні зорі

Крізь імли сутінкові шовки.

І з суцвіть, невловиме думками,

Сяйво місяця між пелюстками

Срібно сходить у трепет руки.

Скніє світ дивиною ясною,

Тільки чутне за тьми густиною

Тихе хоркання твого коня.

Це не сон. Нам судилось пізнати

Таємничої ночі принади,

Мов магічного трунку дання.

Мить нестримна наплине не зразу

По спіралі застиглого часу

В незбагненно близькій далині.

Краєм ночі з-за сполоху серця

Десь у місячне сяйво проллється

І на губ пелюстки запашні.

Візьміть участь в обговоренні

Чудово, майстерно.

О) Я люблю і тематику, і витончене виконання. У мене теж чимало є таких віршів. Що романсом і з душі, мов з під гітари... Дякую, Таню)

Мрійливо! Така форма , аж співається!

Чарівно!

{#}