В гості до сонця
з рубрики / циклу «ДИТИНСТВО»
Як темну сутінь нічка зранку
Між снів розсіяла безсило,
Привітне сонце крізь фіранку
Мене у гості запросило!
Стрибало зайчиком потроху,
Манило тепло промінцями...
Хоч я й маленька, та дорогу
Знайду до сонця манівцями.
Свою новеньку сукню вдіну,
Як пані, в маминім намисті
Майну до сонця на гостину
В небесні далі променисті.
Лечу! Лечу, мов маю крила,
У вись, де сонце заяснилось.
Та оченята враз відкрила…
Невже це все мені наснилось?
.gif "{#}")
.gif "{#}")