20.01.2018 05:25
для всіх
116
    
  2 | 2  
 © Георгій Грищенко

Дрімаю

Не можу лежачи поспати, 

Бо давить тиск, потилиця болить, 

Найкраще в кріслі подрімати, 

Бо довга ніч, а ранок не зорить.


Дрімаю, мариться робота

Й найближчі співробітники мої

І ми йдемо через ворота

В якісь небачені ніким гаї.


Що нам шляху назад немає, 

Ми знаємо, та сунемо вперед

І кожен кожному прощає

Краплинки дьогтю, кинуті у мед.


Нас підпирають ззаду інші, 

Що вже ідуть за нами слід у слід, 

Вони такі ж як ми, не ліпші, 

Тож нам не оминути цих воріт.



м. Київ, 05.09.04.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 23.01.2018 13:24  Тетяна Чорновіл => © 

Видіння Ваше має якийсь символічний смисл. Нехай збудеться те, що нам на віку написано. Чудовий вірш.

 20.01.2018 10:51  Каллистрат => © 

Спасибо за стих пан Георгий!
Маленько грустновато, но куда денешься:
"Колоннами, ровняя шаг,
(Оглядываться нам негоже),
Мы возвращаемся во прах,
Хвала тебе, великий Боже!"
Ну, а что делать :)))))