Дрімаю
Не можу лежачи поспати,
Бо давить тиск, потилиця болить,
Найкраще в кріслі подрімати,
Бо довга ніч, а ранок не зорить.
Дрімаю, мариться робота
Й найближчі співробітники мої
І ми йдемо через ворота
В якісь небачені ніким гаї.
Що нам шляху назад немає,
Ми знаємо, та сунемо вперед
І кожен кожному прощає
Краплинки дьогтю, кинуті у мед.
Нас підпирають ззаду інші,
Що вже ідуть за нами слід у слід,
Вони такі ж як ми, не ліпші,
Тож нам не оминути цих воріт.
м. Київ, 05.09.04.
