Колишній гербарій
Розкришеним листом
Розпався самотній гербарій
Між сторінками щоденника.
Спогад обплутав плющем,
Міцним як та кава остигла.
Кокон приховує свіжість весни.
Даремно.
Немає. Лише оболонка порожня,
Волокна без листу.
Не вирватись з пут.
Чому ж не розсипався вщент
Навіщо нанизує дні
На голку міцну?
Навіщо мене не пускає
Із осені згірклої
У самоту
Майбутніх зимових садів.
Словами облудними
Обплутує марно
Уже не горить
Осіннє багаття опалих листків.
А тут залишилися між сторінок
Письменами які не читає ніхто.
Навіть я.
