Пляма на стелі
Це була звичайнісінька пляма на стелі.
Зверху округла, спереду приплюснута, знизу продовгувата… розпливлася над моїм ліжком, страшенно нагадуючи чийсь профіль.
Голова, лице, високий комірець над повернутим до мене плечем: так часто буває з плямами, хмарами або відкинутими тінями…
Довго дивився на пляму і, здається, бачив у ній Канта, молодого Бетховена, Котляревського, ще якогось поета чи вченого… обов’язково з косичкою перуки ззаду.
Доброзичлива уява старанно допомагала як могла, але плямі не вистачало деталей, якихось штрихів, маси невловимих подробиць.
Була надто розмитою та нечіткою, маючи в собі чимало пробілів, щоби з впевненістю розпізнати в ній конкретного генія.
На жаль, так буває не тільки з плямами, хмарами чи тінями, а із людьми теж.
Часто чийсь дух злетить, враз, аж до стелі світу, явить профіль величної постаті, в обрисах котрої проглядають видатні риси, характерні лінії непересічних ознак…
Але, вже дуже скоро, з гірким розчаруванням усвідомлюєш: це, знову, тільки невиразна пляма… якій так багато бракує, аби з радістю вигукнути: Він!
Лежав горілиць на ліжку, впирав погляд у стелю і нудився.
Численні генії пливли в мені легіонами хмар, відкидали химерні тіні на ландшафти моєї душі, а я думав, що вони, по суті, такі ж розмиті плями…
Розпливчастість та туманність котрих, не дає розгледіти лишень твердолобість нашої власної стелі.
Згадав як наляканому Мусію Господь Бог явився безформною хмарою і голосно розреготався…