Капелюх
На ньому був новенький, явно завеликий костюм, що відливав темним глянцем поверх червоної сорочки та збитої набік, кричущо-зеленої краватки.
Чорні, начищені до блиску черевики, на дрібній, жвавій фігурі здавалися до смішного великими, немов у блазня, сяючи на полуденному сонці вигнутими вгору носаками.
Впевненою ходою крокував піщаним пляжем до прибережного шинку, однією рукою підтримуючи знизу крисатий, солом’яного кольору капелюх, іншою міцно змикаючи його широкі поля зверху.
Не вагаючись підійшов прямо до нашого столику й рішуче поставивши капелюх просто посеред стаканів та тарілок, зморено впав у вільне крісло.
«Ось., - промовистим жестом вказав на капелюх, - Ось все, що в мене є!»
Ми зазирнули в капелюх і з жахом кинулися врозтіч, валячи на підлогу стільці, одне одного, сусідні столики: капелюх був повний змій, що поволі звиваючись, спліталися в один моторошний клубок.
Він же нахилившись уперед, вчепився рукою у край столу й, б’ючи себе кулаком по коліну, затято повторював і повторював одне-єдине: «Все… все, що є… тільки це… більш нічого!..»
Навкруг нас зібрався натовп інших відвідувачів, що, як і ми, налякано переводили погляд із капелюха на дивного індуса і, знов, на повний змій капелюх й ніяк не могли второпати, що тут, в біса, відбувається?!.
Марно намагаючись перехопити бодай чийсь погляд, блукав благаючими очима по нашим оціпенілим обличчям і спікшимися губами, немов мантру торочив лишень нескінченне: «Все, що є… все, що є…»
Потім, неначе оговтавшись, раптом весь стих, знітився, враз зробившись, здавалося, ще мізернішим і жалюгіднішим.
Дрижачою рукою потягся до найближчої склянки, закинувши назад голову, спрагло осушив її до дна, обережно поставив на місце й, обтерши долонею губи, мовчки встав із-за столу.
Тепер вже, навпаки, уникаючи наших поглядів, стулив рукою розверсту пащеку капелюха, підхопив іншою під дно й, кивнувши, - чи то вибачаючись, чи то на прощання, - подався геть.
Продовжуючи стояти щільним, крисатим кругом, дивилися йому услід і з величезним полегшенням відчували, як поміж нас знов починає витися веселе кубло ядушливих поглядів, жалючих слів та отруйного сміху…
