02.02.2018 19:31
© Тетяна Чорновіл
Веселинки КАРкотушки
з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»
Тьма ворон зимі на втіху
Накликала з неба снігу.
Розліталися смуглянки,
Рвали КАРканням горлянки
І складали самотужки
Веселинки КАРкотушки.
* * *
Ми, ворони, по негоді
Крила гріємо в польоті,
А залітний шпак, плітКАР,
Каже – зимно! КАР! КАР! КАР!
* * *
Зготували три ворони
Борщ, КАРтоплю й маКАРони,
Та мороз дихнув як слід –
Весь обід замерз на лід.
* * *
Здійняли ворони галас,
Ніби в КАРканні змагались
За якісь призи шиКАРні –
КАРамельки, грушки гарні…
Як же їм гостинця дати?
От як я навчусь літати,
То злечу на віти клена
Й дам їм яблуко зелене.
* * *
Дві ворони десь на груші
Заховалися від стужі,
КАРкали про се, про те:
Про сніги, аж КАР, іскристі,
Про весняний цвіт у листі
І про сонце золоте.
* * *
Раз ворона на морквину,
Мабуть, за якусь провину,
В гості кликала кота:
КАР! Не погордуй, сусіду,
КАР! Для тебе до обіду
КАРотину смакота.
Муркнув кіт: – І не проси,
КАРкни краще ковбаси.
* * *
КАР – сніжить зима невпинна,
КАР – солодка горобина,
КАР – солодша зірка з неба,
КАР – завії вже не треба,
КАР – ворона в сніг пірнає.
КАР – зима вже, КАР – минає!
