Напризволяще
Казка Пішов чоловік із родини
Шукати по світу — де краще,
Дружину і діток маленьких
Залишив напризволяще.
Бурлацьке життя не солодке,
Вже треба назад повертати,
Із острахом цей волоцюга
Підходив до рідної хати.
Ось вибігли діти назустріч,
На них подивитись відрадно,
Вони всі — гарненькі, рум`яні,
Одягнуті чисто, нарядно.
Схопила за горло підозра,
Стягнула вузлом, голосила:
«Заміну знайшла чоловіку,
Підступна, невірна дружина!?”
Та разом весь крик обірвався -
Іде чоловіка стрічати
Велика і дивна істота,
Кілок у руках сучкуватий:
“Нарешті прийшов, лобуряка,
А я тут спочинку не знаю,
Працюю за тебе, лайдаче,
Твоїх діточок доглядаю.
Бо я, це і є “Призволяще”,
Дітей ти залишив на мене,
В гріхах би покаявся швидше,
П`яничка синюшний, зелений!”
Істота насунулась грізно:
“А ну, схаменись, неборако!”
Лупила його межі плечі,
До хати гнала, мов собаку.
Вклонився бурлака дружині,
Дітей обійняв, розридався,
Узявся мерщій до хазяйства,
Облишив зі страху гультяйство.
Узявся сердега за розум,
Немов ненормальний працює:
А раптом оце “Призволяще”
Ізнову кийком почастує!?
