До ювілею Кобзаря

з рубрики / циклу «Люблю Україну»

Реве та стогне Дніпр широкий..

Як на Кобзаревім листку,

Замість води його потоки,

Несуть до моря кров людську.

Кістками вкриті терикони,

І безнивинних і "сліпих".

Женуть, женуть із-за кордону,

На вірну смерть синів людських.

Лани загравами вповиті,

Дощ з неба сипле вогняний.

Згоріли села, люди вбиті.

І стогін чути голосний.

Кобзарю мій! Як би ж ти міг,

Повстати зараз із могили.

Тобі вклонилися б до ніг,

Ті, що тебе не зрозуміли.

Нам заповів красу і волю.

Та ми її не в берегли,

Гіркую рабськую неволю

Ми на майдані прокляли.

Запалала Україна,

Від Сум аж до Криму,

Піднялося людське море,

За волю погинуть.

Свою землю від ворога

Пішли боронити,

Бо не хоче народ ярма,

Та у рабстві жити.

І живуть серця у грудях,

Твоїми рядками,

Знов лунає рідна мова

Понад берегами.

Прокинувся знедолений,

Понад двісті років.

Повстав з колін нескорений-

"Врагам" на мороку.

І тебе в сім`ї єдиній,

Наш Тарасе, знову

Не забудем пом"янути,

Не злим тихим словом..