Ранковий Кабул
Світанок..! Спеки тут не чути.
Мулла проснувся, голосить.
Це досі в пам’яті. Забути
Чомусь не зміг? Щось ворожить?
Настільки надзвичайне в співі –
На ціле місто лине він,
І кілометри в переливі
Не затихає, в один дім
Перетворився в мить Кабул,
Де навіть пташки не дихнуть,
І поки лине співу скул,
В них навіть крильця не здригнуть.
Це надзвичайне відчуття,
Казковий дух, і ця земля,
Ніби скидає нам прокляття,
У сутність нашу проника.
Чого ми тут, чужі в чужому ?
Живий – мішень, що смерть краде.
Лиш вороги, не друзі дому,
В який господар не зове.
Світанок й спів якось влилися
У сонце й неба глибину,
Й гірський Кабул - навік вплелися
В життя примару, мов би сну.
