Напад
Природа застигла в ранковому шоці.
Зненацька цей напад, як лезо у боці
Розквітлій весні завдала ця доба.
Підступна прокинулась знову зима.
Як тіні, горбаті, забігали люди.
Розмови і сміх розчинились в нікуди.
Рослини у комі чекають від неба
Промінчика ніжного. Як його треба !
А так хочуть жити ці квіточки – діти,
Від страху тремтять, що аж хочеться вдіти
На них кожушок.., чи обняти усіх.
Не вистарчить духу для марних утіх.
Це вибір природний – розумні розмови.
Травневі спустились морозу окови.
Віконце спітніле із жалем протер,
Бо я ще живий, від зими не помер.
