Отак ішли:
Отак ішли за сутінню тривог:
Боялись неба і клялись на зірці.
Нам в руки лився зледенілий смог
І скрапував на скам`янілій сірці.
Хотіли меду і горіли тишею,
Нам було мало серця, світу й часу.
Ми розплітали темно-сіру масу
І поливали своє слово вишнею.
Нам затишок приснився якось в сніг:
Ти був холодний; дощ втікав у повені.
І наші ноги, пережито-зморені,
Текли у плин чужих нічних доріг.