Отак минає все...
***
і світле, і не зовсім.
Щодня нові есе
на вікнах пише осінь.
Щодня під шал дощів
згасають білі ружі,
з`являються віршІ
й розхристані калюжі.
І губляться слова,
і опадає листя.
Лиш день, а,може, два
написане іскриться.
Та завжди спішимо,
гарцюють парасолі...
А зупинитись мо`
хоча б на крихту долі*.
І глянути довкруж,
і змокнути до нитки,
як біле мрево руж
десь поблизу калитки.
Й душею прорости
у дивнім суголоссі,
що всі оці листи
для тебе пише осінь...
20.10.16 р.
*в знач. частина чогось
(в даному випадку невеликий відрізок часу)
